Я гледю, мене позафренджувала купа народу, мабуть, через постінг про картинку з хохлом та двома перспективами.

Що я хочу сказати з цього поводу... С одной сторони, мені дуже лєсно і приятно ваше вніманіє.

А с другої сторони, я боюся ні оправдать. Ви думаєте, я всігда так жизнєрадісно зажигаю? Ні. У меня бувають періоди, например, коли я депресую, со всіми сварюся і мрачно мізантропічно пиздю. Щонайгірше, те пиздіння ще углубляє мою мізантропію та мананхолію. Отак утворюється замкнутий круг мізантропії, маланхолії та пиздіння.

Я тут нідавно прочитала книгу одного амириканського мужика, який навчає всіх шутіть шутки. Так він пише одну святу правдоньку: шутка - то є істина і біль. Істина, яка звучить дуже неприятно, і біль з поводу тої істини заставляють нас приймать анальгін або щось покрепче у виді хохми, жарта, анекдоту, каламбуру або ще якоїсь гигикавки. Словом, шуткі. Ти шутконув, гигикнув, і тобі вже не так болить. Отака приблизна схема.

Щоб шутіть класні шутки, потрібно знати істину, хоч яку там мізерненьку, та відчувати біль, хоч би даже і у сраці. У даному случаї істина заключалася в тому, що діла наші хуйові, а біль вазнікав по поводу того, що дальши вони будуть ще хуйовішими, як на червоній перспективі на картінке - три багатиря, духовність у виді мертвого хлопчика і танк, націлений ангелу в ягодицю.

А ще боліло через те, що багато людей, які в той красній перспективі вже живуть умом і серцем, думають, що вона дуже манлива та привлікатільна, особливо єслі посмотреть с того боку, де танк. Бо танк, як ми вже знаємо, це мощна сила для принуждєнія к дружбє, любві та іншим вічним цінностям.

Тобто, моя способність до іскромьотного юмору напрямую пов'язана з тим, що в даний конкретний момент мені болить і як сильно. І надмір болю визиває маланхолію, сварки та похмуре пиздіння.

Єслі не боїтеся - то зафренджуйте.