![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
http://madmundt.livejournal.com/113518.html
Як і написав син, у нас тут два фільми. Перший - це чотирихвилинна історія створення космічної станції Альфа під Space Oddity покійного Боуї, і вона геніальна. Власне, ви можете її подивитися:
Але я скажу, що дивилася в Аймаксі, і ці чотири хвилини біли варті 160 грн за квиток, а на пласкому екрані це не тойво.
А після цього геніального фільму нам показали бомбезно строкату й дорогу клаптикову ковдру, схожу на ігри компанії Bethesda: візуальний оргазм, купа цікавих деталей та шикарних епізодичних персонажів, але керівний сюжет тупий і не викликає жодного емоційного відгуку.
Далі будуть масивні спойлери.
Почнемо з головного героя. Ні, почнемо з другого прологу - історії загибелі планети Мьюл та раси, яку я назвала "морськими ельфами", бо власної назви так і не почула. Морські ельфи жили собі в гармонії з природою (так, благородні дикуни з перлово-білою шкірою), аж поки над їхньою планетою не розпочалася космічна битва, в ході якої їхню планету було знищено. В останню мить перед загибеллю приречена принцеса ельфів перетворює своє тіло на енергію та посилає сю енергію через час та простір просто в голову агентові космічної безпеки Валеріанові.
Отепер про головного героя. ор-перше, оригінальні комікси називалися "Валеріан та Лорілін", а в Бессона залишився лише Валеріан. Лорілін перетворилася на напарницю-сайдкіка, любовне зацікавлення та панянку в біді. Дякуємо, Бессончику, триндець як прогресивно!
До речі, тест Бехдел фільм проходить лише завдяки обмінові репліками між принцесою космічних ельфів та її матусею.
По-друге, Валеріан щойно отримав у голову образ гинучого світу та повний комплект емоцій конаючої дівчини, яка дивиться у скло на своїх родичів востаннє, і вони нічого не можуть для неї зробити, і вона це знає. Він похапцем прокидається у своєму кораблі серед емуляції тропічного пляжу. Що він починає робити?
Залицятися до своєї напарниці.
Твою ж курка мати. Бессончику, ти ж колись був класним режисенто. Ти ж умів робити характеризуюче моменто, де ж воно все поділося? Чому перше, що ми взнаємо про твого героя - що він мудило з рівнем емпатії десь тарганові по кісточку?
Причому це не є творчим задумом. У фільмі нема арки "мудило навчилося співчувати та перетворилося на людину", Валеріан ніяк не міняється протягом двох годин екранного часу, при тому, що під кінець ми дізнаємося, що весь цей час в нього в голові була ельфійська принцеса. Це становиться приводом для жарту-другого - та й по всьому. Принцеса ніяк не дає про себе знати, навіть коли Валеріан обламує її співвітчизникам найважливішу частину їхнього плану, вона не вскидується в голові Валеріана: стій, не руш, не заважай! Саме це, а не раптовий глюк техніки, могло б стати поворотним моментом сюжету, але ні. Вона також ніяк не допомагає йому у розслідуванні, яке стосується її та її народу безпосередньо.
Окей, може, з-поміж мільярдів істот вона вибрала найбільш емоційно тупого, знаючи, що він точняк не збожеволіе, отримавши такий "даруночок"? Поки що найвірогідніша версія. Хоча насправді вона потрібна лише для того, щоб прив'язати пролог з загибеллю планети Мюл до Валеріана... хоча це нінащо не потрібно, бо вони й так прив'язані через розслідування.
І так весь час. Більша частина сюжетних поворотів потрібна Бессонові лише для того, щоб виправдати черговий сіквенс візуального порно. Наприклад, після довгих та непростих пошуків, які включали в себе полювання на медузу-телепата та медитацію з нею на голові, Лорілін знаходить зниклого було Валеріана. Але щойно вони отримують можливість обмінятися інформацією та завершити розслідування, як Лорілін чомусь хапається за метелика-приманку та потрапляє в полон в анклав людожерів булан-баторів, і тепер вже Валеріан мусить шукати інопланетянина-метаморфа, який може перетворитися на булан-батора та протягти Валеріана на територію анклаву, бо, бач, людям, навіть агентам туди не вільно заходити, і Валеріан не може просто ввірватися туди, роздаючи копняки, як належить космічному суперагентові. Хоча під час порятунку Лорілін він спокійно порізав цілу купу булан-баторів. То навіщо були всі ці хитрощі з метаморфом? А для того, щоб дати роботу Ріанні. Не можемо не зауважити,що номер Ріанни - знов-таки шедевр. Але ціла сюжетна петля, створена для того, щоб виправдати танцювальний номер запрошеної зірки? А за те, як Бессон позбавився персонажу Ріанни, хочеться копнути вже самого Бессона. Він навіть не намагається придумати якусь пристойну причину для смерті метаморфа. Персонаж вмирає просто тому, що більше не потрібний в сюжеті.
А доречі, персонажка-артистка, яка виконує шедевральний номер, допомагає героєві та вмирає...Нічого не нагадує? Ну гаразд, художник має право на самоповторення.
Але персонаж Ріанни - не єдиний, який вмирає через непотрібність. Бессон спокійно вбиває цілий загін космічного спецназу - і ніхто навіть не питає в Валеріана та Лорілін, як вони занапастили понад десятеро людей. Привезли звірятко, яке порушує закон зберігання речовини, бо сере більше ніж ість? От і добре.
У пролозі автор показує нам, як разом люди та іносвітяни будують кращий, добріший, терпиміший світ. Але світ, який складається з деталей протягом сюжету, є холодним та байдужим. І на цьому тлі фінальні пафосні промові героїні про любов виглядають смертельно натужними... і знов-таки позиченими з "П'ятого елементу". У якому вони теж були натужними, доречі.
Сюжет, потрібний авторові лише на те, щоб зшити між собою клаптики візуальних розкошів, складається переважно з дірок. Як можливо, що про акт випадкового геноциду планети Мюл знають лише кілька людей, якщо в битві приймали участь декілька рас? Куди поділися солдати, які не повернулися з "чорної зони", невже симпатичні морські ельфики усіх вирізали? Як ельфики сконструювали модульний корабель, за яким ганявся Валеріан? Чому вони не шукали собі союзників? Чому видалення даних про планету Мюл з баз даних Альфи призвело до тотального забуття про Мюл, адже Альфа не єдина станція, а люди - не єдина раса? Навіщо головний злодій катував полоненого ельфика, він же ж усе знав і так, лише ризикував, що його викриють (як, власне, і сталося). І таких питань багато.
Проте, фільм все одно вартий витрачених на нього грошей. Фантазія Бессона - це нескінчений барвистий тріп, такий шикарний, що Бессон міг, власне, обійтися й без сюжету. Просто ганяти героїв з однієї безумної локації в іншу, та й по всьому. Сюжет лише заважав цимусім насолоджуватися.
Як і написав син, у нас тут два фільми. Перший - це чотирихвилинна історія створення космічної станції Альфа під Space Oddity покійного Боуї, і вона геніальна. Власне, ви можете її подивитися:
Але я скажу, що дивилася в Аймаксі, і ці чотири хвилини біли варті 160 грн за квиток, а на пласкому екрані це не тойво.
А після цього геніального фільму нам показали бомбезно строкату й дорогу клаптикову ковдру, схожу на ігри компанії Bethesda: візуальний оргазм, купа цікавих деталей та шикарних епізодичних персонажів, але керівний сюжет тупий і не викликає жодного емоційного відгуку.
Далі будуть масивні спойлери.
Почнемо з головного героя. Ні, почнемо з другого прологу - історії загибелі планети Мьюл та раси, яку я назвала "морськими ельфами", бо власної назви так і не почула. Морські ельфи жили собі в гармонії з природою (так, благородні дикуни з перлово-білою шкірою), аж поки над їхньою планетою не розпочалася космічна битва, в ході якої їхню планету було знищено. В останню мить перед загибеллю приречена принцеса ельфів перетворює своє тіло на енергію та посилає сю енергію через час та простір просто в голову агентові космічної безпеки Валеріанові.
Отепер про головного героя. ор-перше, оригінальні комікси називалися "Валеріан та Лорілін", а в Бессона залишився лише Валеріан. Лорілін перетворилася на напарницю-сайдкіка, любовне зацікавлення та панянку в біді. Дякуємо, Бессончику, триндець як прогресивно!
До речі, тест Бехдел фільм проходить лише завдяки обмінові репліками між принцесою космічних ельфів та її матусею.
По-друге, Валеріан щойно отримав у голову образ гинучого світу та повний комплект емоцій конаючої дівчини, яка дивиться у скло на своїх родичів востаннє, і вони нічого не можуть для неї зробити, і вона це знає. Він похапцем прокидається у своєму кораблі серед емуляції тропічного пляжу. Що він починає робити?
Залицятися до своєї напарниці.
Твою ж курка мати. Бессончику, ти ж колись був класним режисенто. Ти ж умів робити характеризуюче моменто, де ж воно все поділося? Чому перше, що ми взнаємо про твого героя - що він мудило з рівнем емпатії десь тарганові по кісточку?
Причому це не є творчим задумом. У фільмі нема арки "мудило навчилося співчувати та перетворилося на людину", Валеріан ніяк не міняється протягом двох годин екранного часу, при тому, що під кінець ми дізнаємося, що весь цей час в нього в голові була ельфійська принцеса. Це становиться приводом для жарту-другого - та й по всьому. Принцеса ніяк не дає про себе знати, навіть коли Валеріан обламує її співвітчизникам найважливішу частину їхнього плану, вона не вскидується в голові Валеріана: стій, не руш, не заважай! Саме це, а не раптовий глюк техніки, могло б стати поворотним моментом сюжету, але ні. Вона також ніяк не допомагає йому у розслідуванні, яке стосується її та її народу безпосередньо.
Окей, може, з-поміж мільярдів істот вона вибрала найбільш емоційно тупого, знаючи, що він точняк не збожеволіе, отримавши такий "даруночок"? Поки що найвірогідніша версія. Хоча насправді вона потрібна лише для того, щоб прив'язати пролог з загибеллю планети Мюл до Валеріана... хоча це нінащо не потрібно, бо вони й так прив'язані через розслідування.
І так весь час. Більша частина сюжетних поворотів потрібна Бессонові лише для того, щоб виправдати черговий сіквенс візуального порно. Наприклад, після довгих та непростих пошуків, які включали в себе полювання на медузу-телепата та медитацію з нею на голові, Лорілін знаходить зниклого було Валеріана. Але щойно вони отримують можливість обмінятися інформацією та завершити розслідування, як Лорілін чомусь хапається за метелика-приманку та потрапляє в полон в анклав людожерів булан-баторів, і тепер вже Валеріан мусить шукати інопланетянина-метаморфа, який може перетворитися на булан-батора та протягти Валеріана на територію анклаву, бо, бач, людям, навіть агентам туди не вільно заходити, і Валеріан не може просто ввірватися туди, роздаючи копняки, як належить космічному суперагентові. Хоча під час порятунку Лорілін він спокійно порізав цілу купу булан-баторів. То навіщо були всі ці хитрощі з метаморфом? А для того, щоб дати роботу Ріанні. Не можемо не зауважити,що номер Ріанни - знов-таки шедевр. Але ціла сюжетна петля, створена для того, щоб виправдати танцювальний номер запрошеної зірки? А за те, як Бессон позбавився персонажу Ріанни, хочеться копнути вже самого Бессона. Він навіть не намагається придумати якусь пристойну причину для смерті метаморфа. Персонаж вмирає просто тому, що більше не потрібний в сюжеті.
А доречі, персонажка-артистка, яка виконує шедевральний номер, допомагає героєві та вмирає...Нічого не нагадує? Ну гаразд, художник має право на самоповторення.
Але персонаж Ріанни - не єдиний, який вмирає через непотрібність. Бессон спокійно вбиває цілий загін космічного спецназу - і ніхто навіть не питає в Валеріана та Лорілін, як вони занапастили понад десятеро людей. Привезли звірятко, яке порушує закон зберігання речовини, бо сере більше ніж ість? От і добре.
У пролозі автор показує нам, як разом люди та іносвітяни будують кращий, добріший, терпиміший світ. Але світ, який складається з деталей протягом сюжету, є холодним та байдужим. І на цьому тлі фінальні пафосні промові героїні про любов виглядають смертельно натужними... і знов-таки позиченими з "П'ятого елементу". У якому вони теж були натужними, доречі.
Сюжет, потрібний авторові лише на те, щоб зшити між собою клаптики візуальних розкошів, складається переважно з дірок. Як можливо, що про акт випадкового геноциду планети Мюл знають лише кілька людей, якщо в битві приймали участь декілька рас? Куди поділися солдати, які не повернулися з "чорної зони", невже симпатичні морські ельфики усіх вирізали? Як ельфики сконструювали модульний корабель, за яким ганявся Валеріан? Чому вони не шукали собі союзників? Чому видалення даних про планету Мюл з баз даних Альфи призвело до тотального забуття про Мюл, адже Альфа не єдина станція, а люди - не єдина раса? Навіщо головний злодій катував полоненого ельфика, він же ж усе знав і так, лише ризикував, що його викриють (як, власне, і сталося). І таких питань багато.
Проте, фільм все одно вартий витрачених на нього грошей. Фантазія Бессона - це нескінчений барвистий тріп, такий шикарний, що Бессон міг, власне, обійтися й без сюжету. Просто ганяти героїв з однієї безумної локації в іншу, та й по всьому. Сюжет лише заважав цимусім насолоджуватися.
